Голова Новгород-Сіверської громади Чернігівської області Людмила Ткаченко пригадує момент, коли росіяни викрали з Грем’яча її підлеглу Ганну Гавриліну.
«Вперше, коли вони привезли гуманітарку, то був тентований КаМаЗ, який росіяни свідомо покинули посеред села. Мені подзвонила працівниця ферми, я попросила не підходити до техніки. Староста тоді всіх розігнала. Але знайшлись ті, хто подивився, і всередині, як виявилось, були продукти, – каже Людмила Ткаченко. – Росіяни, очевидно, хотіли, щоб люди розібрали гуманітарку, тобто спочатку вони її не роздавали. А потім вони зрозуміли, що це не працює, і заїхали в центр села, щоб роздати людям. Але ж людей перед тим треба зібрати».
Через деякий час Ганна Гавриліна знову зателефонувала міській голові і повідомила, що в центрі села якесь зібрання людей.
«Вона живе на окраїні, тому пішла подивитися, що там робиться. Я її попросила, щоб, якщо будуть роздавати гуманітарку, то наказала людям не брати її від росіян, бо свого всього вистачає. Після того зв'язок із нею обірвався... – каже голова громади. – Пізніше мені люди з села передзвонили і сказали, що старосту забрали. Накинули на голову мішок, закинули в БТР і вивезли – за те, що вона закликала людей не брати гуманітарку».
Поміняли Україну на немазаний капусняк
«І ніхто з людей не заступився! Ні один чоловік. Розказували, що за ту гуманітарку навіть билися між собою», – додає староста Михальчино-Слобідського старостинського округу Новгород-Сіверського району Олена Дорошенко. – Очевидці розповідають, що людей тоді було достатньо, і старосту можна було захистити. Вона поводилась дуже достойно».
Людмила Ткаченко розповідає, що це була друга зустріч Ганни Михайлівни з російськими військовими.
«Вперше вони їй зателефонували з телефону жіночки, яку впіймали на вулиці. Пригрозили, що якщо не прийде до них на зустріч, то вони розстріляють все село. Я просила її не їхати, а відповідь була така: «Я не можу не поїхати, бо розстріляють все село», – пригадує Людмила Ткаченко.
Отож виходить так, що Ганну Гавриліну викрали на очах у її односельців, які замість того, щоб вступитись за свою старосту, вигрібали російську гуманітарку.
«А яка гуманітарка? – обурюється Олена Дорошенко. – Щі в трилітрових банках. Капусняк немазаний. І сказати, що люди були аж такі голодні, щоб брати ту смердючу капусту в банках, не можна. Це були перші дні війни, в селі вистачало продуктів, до того ж кожен день «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» роздавали молока по 5-6 тонн, а наші з громади регулярно об’їзними дорогами хліб доправляли. Ми людям і пенсію доставляли. Чесно сказати, по прикордонню в нас таке було тільки в Грем’ячі, щоб отак брали гуманітарку, – продовжує Олена Василівна. – Навіть коли до нас в Михальчину Слободу приїжджали, то люди поставились до цього негативно. Росіяни тоді сказали: «Ми б вам і сьогодні привезли гуманітарку, але у вас є таке село – Грем’яч – їм скільки не вези, то все мало».
Тож і виходить так, що грем’ячани виміняли свою старосту на немазаний капусняк. Не всі, але таких було чимало, і зараз вони живуть як ні в чому не бувало. Спецслужби, щоправда, одного колаборанта вивезли, але до кінця так і не з’ясували, хто збирав людей. Той, якого взяли, раніше мешкав в росії, у Грем’ячі жив крайні п’ять років. Взяли його, як кажуть, з доказовою базою: впіймався на переписці з росіянами, здавав розташування наших військових. Якби не це, то так і жив би собі спокійно далі й не бачив би нічого крамольного в гуманітарній допомозі від тих, хто приніс на цю землю війну та гуманітарну катастрофу.
Віталій Назаренко, фото Олени Дорошенко
Схожа публікація: Як живеться людям під боком у дурнуватого сусіда
